Є автомобілі, які просто їздять. А є такі, біля яких зупиняєшся і просто дивишся. ГАЗ М-20 «Победа» — саме з таких. Нещодавно в майстерні «Колеса Історії» завершили відновлення однієї такої машини, і вона справді варта уваги.
Звідки вона і що з нею було
До майстерні автомобіль потрапив після тривалого простою. За цей час згнила прокладка ГБЦ, постраждала сама головка блоку — мабуть, від старого антифризу. Гідравліка гальм теж зажадала уваги, плюс купа дрібниць, які накопичуються роками, коли машина стоїть без діла.
Двигун перебрали, гальма привели до ладу, замінили пластик у салоні — прибрали саморобний дерев’яний і поставили такий, як мало бути з заводу. Тепер вона заводиться, гальмує і їде. Без жодних нарікань.
Цікавий момент: в оригіналі машина була темно-зеленою. Це той самий колір, який і зараз проглядається під старими наклейками під капотом — наче машина не забула, якою була насправді. Пізніше її перефарбували в два кольори і перешили салон, але кузов зберігся напрочуд добре — зварювальних робіт вона практично не бачила.
Перед нами так звана друга серія з решіткою радіатора у стилі «тільняшка» — дрібна горизонтальна насічка, яку потім змінили на три товсті бруси («посмішка»). Рання версія, до речі, дуже схожа на Ford тих років. Панель приладів — натяк на Chevrolet. Загальні лінії кузова нагадують Chevrolet Fleetline або Opel Kapitan, хоча прямого копіювання тут не було.
Головна відмінність М-20 від більшості тогочасних автомобілів — відсутність виступаючих крил. Суцільний «понтонний» кузов виглядав сучасно вже на момент виходу в 1946 році і не втратив цієї якості досі.
Фари на цьому екземплярі — характерні для ранніх машин: ніби «втоплені» в кузов завдяки виштамповці. Пізніші «Победи» отримали виступаючі фари — вже зовсім інший характер.
Що всередині
Сучасна людина зайде в салон і, можливо, посміхнеться. Але варто згадати контекст: у 1954 році це був справжній люкс. У тогочасному 401-му «Москвичі» не було ні обігрівача салону, ні покажчиків повороту. В М-20 — все це є. Плюс годинник, попільничка, підсвітка салону з кнопками на стійці і задній дверці, місце під радіоприймач.
Замок запалювання вмикає тільки запалювання — стартер запускається окремою кнопкою правою ногою, поряд з педаллю газу. П’яткою підгазовуєш, носком натискаєш стартер. Ще є ручний газ — щось на кшталт прадавнього круїз-контролю: витягнув важільець, зафіксував обороти і їдеш трасою без постійного тиску на педаль.
Ця конкретна машина — вже з рульовим керуванням коробки передач, що з’явилося після жовтня 1950 року. До того важіль стирчав із підлоги по центру тунелю. Якщо бачите «Победу» з підлоговим важелем збоку — це саморобна переробка, зовсім не те.
На ходу — справжнє задоволення. Керування легке, навіть дуже. Гальма зрозумілі, хоча барабанні на всіх чотирьох колесах, без підсилювачів. Двигун із других обертів тягне впевнено. З другої передачі — буквально з нуля.
Комфортний крейсер для цієї машини — десь 60–70 км/год. Не тому що більше не може, а тому що саме на цій швидкості вона звучить і відчувається найкраще. Нижньоклапанний двигун працює тихо і рівно — це одна з речей, яка вигідно відрізняє «Победу» від пізнішої 21-ї «Волги».
Побачити наживо
Ця М-20 вже готується до виставки Old Car Land, яка проходитиме 2–3 травня на вулиці Малинській, 1 — музей «Колеса Історії». Кілька сотень ретроавтомобілів, і серед них — ось ця «Победа». Якщо давно хотіли побачити таку машину не на екрані, а впритул — привід є.