У спільноті колекціонерів моделей з’явилися архівні фотографії доволі рідкісного автомобіля — спортивного купе “Спорт-900”, відомого також під назвою “КД”. Це той випадок, коли невелика група ентузіастів майже втілила мрію про справжній спорткар — і майже досягла серійного виробництва.
Як народилася ідея
Історія “Спорт-900” почалася в 1963 році, коли група інженерів та дизайнерів Науково-дослідного автомобільного інституту НАМІ у власній ініціативі вирішила створити елегантне спортивне купе на агрегатах серійного «горбатого» ЗАЗ-965, який на повному серйозі планували перетворити на спорткар у стилі Porsche 911.
До команди розробників входили:
- дизайнери (художники-конструктори) Едуард Молчанов та Фелікс Хайдуков;
- інженери — брати Ігор та Лев Дурнови;
- художник Володимир Єлтишев;
- хімік Анатолій Сироваткін.
Назва “КД” з’явилася не випадково — абревіатура утворена від імені директора Московського заводу автомобільних кузовів (МЗАК) у 1957-1965 роках Кузьми Дурнова, на виробничих потужностях якого і збирали ці автомобілі.
Технічні особливості — легкість при потужній швидкості
Незважаючи на статус “саморобки”, конструктори підійшли до проєкту з професійним інженерним розрахунком. Хоча скловолоконний кузов додавав ваги через сталевий каркас, інженери розрахували конструкцію так, що при більших габаритах автомобіль вийшов на 160 кг легшим за базовий “Запорожець” — лише 500 кг.
Базові технічні характеристики купе:
- Двигун — задньорозташований, V-образний, чотирициліндровий, повітряного охолодження, об’ємом близько 900 см³, потужністю 23-27 кінських сил залежно від конкретного екземпляра серії;
- Коробка передач — чотириступенева механічна, повністю запозичена від серійного “Запорожця”;
- Підвіска — передня на поперечних торсіонах із подвійними поздовжніми рычагами, задня пружинна з хитними напіввісями;
- Кузов — просторовий каркас із труб, обшитий панелями зі скловолокна;
- Габарити — довжина 3725 мм, висота лише 1170 мм.
Завдяки полегшеному кузову та кращій аеродинаміці автомобіль розвивав вищу максимальну швидкість порівняно із серійним “Запорожцем” — до 120 км/г, маючи при цьому помітно кращу динаміку розгону.
Дизайн, що випереджав свій час
Зовні “Спорт-900” мав явні риси європейських спорткарів свого часу — критики помічали схожість із заднемоторними купе Renault Caravelle та Volkswagen Karmann-Ghia. Машина отримала компонувальну формулу “2+2” — два повноцінні передні місця та два дитячі ззаду, попри суто спортивний характер конструкції.
Серед фірмових рис дизайну — інтегровані бампери зі скловолокна, пофарбовані в колір кузова, аркова силова структура даху (рішення, яке згодом знайшло масове застосування в автопромі) та характерна заглибина вздовж бокової частини кузова, що виконувала одночасно роль ребра жорсткості та повітрозабірника для охолодження мотора.
Попри професійний підхід та явний інтерес преси, “Спорт-900” так і не дочекався серійного виробництва. Основні причини — складність та дороговизна виготовлення скловолоконних кузовних панелей у промислових масштабах, а також статус проєкту як приватної інціативи, а не офіційної заводської розробки.
У радянській системі планового господарства вбудувати фактично самодельний автомобіль у централізовану виробничу систему виявилося практично неможливим завданням — попри активну підтримку директора МЗАК та залучення фахівців авторитетного НАМІ.
Скільки машин збереглося і яка їхня доля
Усього за період 1963-1969 років виготовили шість екземплярів купе, які незначно відрізнялися один від одного — їхня кількість відповідала числу співавторів конструкції, які після завершення проєкту отримали машини в особисте користування.
Доля більшості екземплярів сьогодні залишається невідомою. За окремими даними, один з автомобілів досі зберігається на території самого інституту НАМІ, ще один експонується в музеї — місцезнаходження решти достеменно не встановлене.
Сама серія “Спорт-900” увійшла в історію як один із найяскравіших прикладів радянського автомобільного “самодіяльного конструювання” — рідкісний випадок, коли непрофесійна за статусом розробка отримала справжню професійну дизайнерську й інженерну реалізацію, ставши справжньою легендою серед колекціонерів та поціновувачів автомобільної історії.