ЛуАЗ-1301: заготовка, яку не довели до серії

ЛуАЗ-1301 так і не став серійним автомобілем. За весь час існування проєкту (від середини 1980-х до 2006 року) зібрали лише дослідні й передсерійні зразки. Сучасні публікації називають різні цифри: РБК-Україна пише про понад 20 одиниць, які «виїхали на дороги»; матеріали 2026 року (TopGir, АвтоПортал, 24tv) говорять про «не більше 43» усіх модифікацій; щодо партії початку 2000-х згадують близько семи завершених машин 2004 року. Точної заводської статистики у відкритому доступі немає.

Конструктори намагалися створити сучаснішу «Волинянку» з постійним повним приводом, незалежною підвіскою і пластиковими панелями кузова. Але економіка 1990-х і початку 2000-х, відсутність фінансування та нерентабельність дрібносерійного виробництва ключових вузлів виявилися сильнішими за інженерні плани.

Чому ЛуАЗ-1301 так і не пішов у серію

Роботи над наступником ЛуАЗ-969М почалися в середині 1980-х. Перший макетний зразок з’явився близько 1984–1986 років. Повноцінний ходовий прототип із уже сформованим виглядом побудували наприкінці 1988 року. Планувалося, що серійне виробництво стартує на початку 1990-х.

Конструктори відійшли від старої схеми:

замість підключуваного заднього моста — постійний повний привід із блокованим міжосьовим диференціалом;
замість торсіонної підвіски — незалежна пружинна типу MacPherson (телескопічна стійка) з пневмоелементами, які на частині прототипів дозволяли змінювати кліренс;
двигун МеМЗ-245 (1,1 л, близько 53 к.с.) рідинного охолодження від «Таврії» замість повітряного V4;
на зразках кінця 1980-х — просторовий каркас із навісними пластиковими панелями;
збільшена колісна база (близько 2190 мм проти 1800 мм у 969М).

У 1990 році два дослідні зразки 1301 (разом із оновленими 1302) пройшли кліматичні випробування на південному полігоні НАМІ в Пскенті (Узбекистан). Результати визнали задовільними. Але розпад СРСР обірвав державне фінансування. Завод залишився сам-на-сам із проєктом, який вимагав нових редукторів, оснастки під пластик і значних інвестицій.

За даними РБК-Україна та 24tv.ua (2019), плановий тираж оцінювали в 10–20 тисяч машин на рік. Для такого обсягу розгортати власне виробництво гіпоїдних редукторів головних передач виявилося занадто дорогим. Знайти стороннього постачальника не вдалося. У 2006 році проєкт офіційно визнали нерентабельним і закрили (за повідомленнями керівництва, які наводять публікації про історію моделі).

ЛуАЗ-1301 vs ЛуАЗ-969М і 1302: у чому різниця

Багато хто плутає індекси. Ось розмежування за відкритими даними:

ЛуАЗ-969М (серійне виробництво з 1979 року; за різними джерелами тривало до середини або кінця 1990-х, паралельно з 1302) — класична «Волинянка» з повітряним двигуном МеМЗ-969А (1,2 л, ~40 к.с.), підключуваним заднім мостом, торсіонною підвіскою і кліренсом близько 280–290 мм. Максимальна швидкість близько 95 км/год.
ЛуАЗ-1302 (приблизно 1990/1992–2002, за більшістю джерел до травня 2002) — модернізація 969М. Той самий кузов і шасі, але двигун МеМЗ-245 (1,1 л, 53 к.с.) рідинного охолодження, покращена гальмівна система. Це оновлення агрегатної бази старої моделі, а не нова платформа.
ЛуАЗ-1301 — спроба створити принципово іншу машину. Постійний 4×4, незалежна підвіска, інша база, на пізніших зразках — пластикові панелі на каркасі, інший салон (багато деталей від «Таврії»). Заявлена максимальна швидкість 120–125 км/год.

Пластикові панелі з’явилися вже на прототипах кінця 1980-х (каркасно-панельна конструкція). На промисловому прототипі 2002 року цю ідею зберегли.

Доля проєкту після 1991 року

Після розпаду СРСР Луцький завод перейшов на великовузлове складання ВАЗів і УАЗів. Роботи над 1301 тривали повільно. У 2002 році на київському автосалоні SIA показали оновлений промисловий прототип (двигун МеМЗ-2457 1,2 л / близько 58 к.с.). Планували старт у 2003–2004 роках. За повідомленням джерела на заводі (Finance.ua, березень 2002) та пізнішими матеріалами РБК-Україна, орієнтовну ціну називали $3000–3500.

Зібрали невелику передсерійну партію. Були варіанти: звичайний універсал, подовжена санітарна версія, пікап. Далі справа не пішла.

Технічні дані (за прототипами 1988–2002 років)

Дані різняться залежно від серії прототипів. Узагальнені значення з відкритих джерел:

Двигун: МеМЗ-245 (1,1 л, 51–53 к.с.) або МеМЗ-2457 (1,2 л, ~58 к.с.); розглядалися потужніші варіанти
Коробка передач: 4- або 5-ступінчаста механічна
Привід: постійний повний з блокованим міжосьовим диференціалом і знижувальною передачею
Підвіска: незалежна пружинна типу MacPherson (на частині зразків — з пневморегулюванням кліренсу)
Кліренс: у різних джерелах вказують діапазон 200–270 мм або 220–270 мм (регульований на частині прототипів)
Колісна база: близько 2190 мм
Габарити (д/ш/в): приблизно 3380–3570 / 1570–1600 / 1600 мм
Споряджена маса: близько 850–980 кг
Вантажопідйомність: до 400 кг
Максимальна швидкість: 120–125 км/год

Точні паспортні дані для серійної машини так і не затвердили.

На що звертають увагу колекціонери

Живих екземплярів дуже мало. Більшість — дослідні або передсерійні. При огляді варто звернути увагу на:

стан пластикових панелей і місця їх кріплення до каркасу (тріщини, деформації);
роботу пневмосистеми регулювання кліренсу (якщо вона збереглася) — компресор і балони часто виходять з ладу;
стан редукторів і трансмісії (вузли були експериментальними);
оригінальність номерів і документів (багато машин збирали поштучно);
стан кузова під пластиком — каркас міг іржавіти.

Це музейний або колекційний експонат. Ціни визначаються рідкістю і станом конкретного примірника.

Чому модель цікава сьогодні

Через свою рідкість 1301 став символом «того, що могло бути» в українському автопромі. Класичні ЛуАЗи після 2022 року активно використовували волонтери і військові в різних переробках (санітарні, розвідувальні, пікапи). 1301 у цьому ряду стоїть окремо — як останній самостійний проєкт Луцького заводу.

Окремі екземпляри періодично з’являються в приватних колекціях. Зокрема, у січні–березні 2026 року фіксували продажі машин 1991 і 2004 років (повідомлення AC Garage News, які передруковували TopGir, АвтоПортал, 24tv, Focus).

Спірні факти

Кількість зібраних машин: оцінки розходяться від «понад 20» до «не більше 43». Офіційної заводської цифри немає.
Роки випуску 969М: найчастіше вказують 1979 — середина/кінець 1990-х; 1302 — приблизно 1990/1992–2002.
Пластик: каркасно-панельна конструкція з’явилася вже на прототипах кінця 1980-х.
Кліренс і швидкість: у різних описах прототипів цифри трохи розходяться.

Там, де джерела суперечать одне одному, краще фіксувати діапазон, а не округлену «точну» цифру.

FAQ

Скільки всього випустили ЛуАЗ-1301?
Оцінки — від понад 20 до не більше 43 одиниць усіх модифікацій. Точної заводської статистики немає.

Чим 1301 відрізняється від 1302?
1302 — це 969М з двигуном від «Таврії». 1301 — спроба нової платформи з постійним повним приводом, іншою підвіскою і (на пізніших зразках) пластиковим кузовом на каркасі.

Чи можна було запустити серію?
Технічно — так, але для невеликого тиражу потрібні були значні інвестиції в оснастку під редуктори і пластик. Завод обрав швидший шлях — складання чужих моделей.

Де шукати інформацію сьогодні?
Архівні публікації 1980–2000-х років, матеріали про випробування в Пскенті, оголошення про продаж окремих екземплярів і колекціонерські спільноти.

Джерела

ЛуАЗ-1301 залишився заготовкою. Збережені екземпляри сьогодні переважно в приватних колекціях, і саме їхня рідкість визначає інтерес до цієї моделі.