У радянські часи мати власний автомобіль було привілеєм, а вибір — мізерним: «Волга» для номенклатури, «Жигулі» для середнього класу, «Запорожець» для решти. Але серед сірої одноманітності знаходились люди, які відмовлялися миритися з цим. Як пише Рома Уррако, один із них — Ярослав Цимбровський, інженер заводу «Квантор» із міста Збараж на Тернопільщині.
У 1980 році він узявся за будівництво власного автомобіля — і за п’ять років вечірньої та вихідної праці в гаражі створив «Горинь»: саморобне купе з дверима «крило чайки», склопластиковим кузовом і силуетом, натхненним легендарним концептом BMW Turbo 1972 року авторства дизайнера Поля Брака.
Натхнення з Мюнхена, деталі — з радянського автопрому
Цимбровський не просто копіював форму — він адаптував концепт під реалії доступних матеріалів. Основа конструкції — просторова металева рама. Кузовні панелі виготовлені зі склопластику товщиною до 10 мм у найбільш навантажених місцях. Двері — алюмінієві, відкриваються вгору, як і на оригінальному BMW Turbo.
Технічна база — повністю радянська, зібрана з того, що було доступно:
- двигун від «Москвича-412»;
- лобове скло від ГАЗ-24 («Волга»);
- задні ліхтарі від ВАЗ-2103 — розпиляні навпіл і з’єднані між собою;
- салон — повністю ручна робота майстра;
- на даху між дверима — люк, що відкидається.
Назву «Горинь» автор дав на честь річки, що протікає через його рідне село Бодаки на Збаражчині.
Реєстрація: бюрократичний марафон із щасливим фіналом
У 1983 році, коли машина була практично готова, виникла несподівана перешкода — реєстрація в ДАІ. Від Цимбровського зажадали розрахунок силового каркасу, завірений профільною кафедрою інституту, квитанції про підтвердження заводського походження агрегатів та успішне проходження випробувань у клубі автомотолюбителів.
Майстер виконав усі умови. Начальник автоінспекції Тарасов особисто проїхався на «Горині» — і, за свідченнями очевидців, був у захопленні. Державні номери Ярослав Васильович отримав.
Собівартість «Горині», за підрахунками самого майстра, приблизно дорівнювала ціні нової радянської машини того часу — 5–6 тисяч рублів.
Пів-Європи і зіткнення з Audi 80
«Горинь» виявилася не просто красивою, але й їздовою. Максимальна швидкість саморобки — 140 км/год. Разом із дружиною Цимбровський об’їздив на ній майже пів-Європи, і автомобіль жодного разу не підвів.
Пізніше машиною користувався вже син Роман — майже щодня їздив на навчання до Тернополя (близько 20 кілометрів в один бік). Якось узимку стався показовий інцидент: в задню частину «Горині» в’їхала Audi 80. У німецької іномарки виявилася розбита вся передня частина — саморобка отримала лише кілька подряпин.
Фотографії, зроблені у 2008 році, застали «Горинь» у гаражі: на той момент Цимбровський пересів на Toyota, а машину беріг. Паралельно він виношував нову ідею — створення саморобного електромобіля.
Феномен «самавто»: гаражна альтернатива радянському автопрому
«Горинь» — один із найяскравіших прикладів радянського «самавто»: цілого пласту культури саморобних автомобілів, які ентузіасти-одинаки будували у своїх гаражах. У країні, де красиве купе або кабріолет можна було побачити хіба що в іноземному журналі чи у вигляді масштабної моделі, такі проєкти були єдиним способом втілити мрію про справжній автомобіль.
Подальша доля «Горині» наразі невідома. Якщо ви щось знаєте про цю машину — діліться в коментарях.