Мало хто сьогодні згадує цю історію, але в середині 1990-х років культовий український позашляховик ЛуАЗ отримав дуже несподіване продовження — власну польську версію. Про цей епізод нагадав допис користувача Юрія Айронмена на сторінці спільноти «Lutsk — historic city in photos, videos and notes», присвяченій історії Луцька.
Модель, яку зібрали в Польщі на основі радянського ЛуАЗ-1302, отримала промовисту назву Wilk — тобто «Вовк».
Партнерство заради нового позашляховика
У 1995 році невелика польська компанія PPUH Intell Motors об’єдналася з відомим виробником електроінструментів Celma із міста Цешин, щоб налагодити велико-вузлове складання луцьких позашляховиків уже на польській території. Річ у тім, що на той момент оригінальний ЛуАЗ-1302 виглядав доволі застарілим на тлі конкурентів, тож партнери вирішили провести автомобілю помітний фейсліфтинг.
- Автомобіль отримав суцільну чорну пластикову маску передньої частини, яка об’єднала круглі фари та решітку радіатора
- З’явився масивний захисний “кенгурятник” разом із додатковими протитуманними фарами
- Кузов доповнили боковими підніжками
- Замість класичного брезентового тенту встановили жорсткий пластиковий дах із боковими вікнами
А от під капотом жодних революцій не сталося — там залишили звичний 1,1-літровий мотор МеМЗ, знайомий власникам «Таврії». Щоправда, у компанії розглядали й амбітніші плани — адаптувати під позашляховик сучасніші імпортні двигуни, зокрема від Renault Twingo, хоча до серійного втілення ця ідея так і не дійшла.
Виробники сподівалися зацікавити своєю розробкою насамперед державні структури — лісництво, армію та щойно створену на той час польську поліцію. Саме патрульний варіант у синьо-білому кольорі з написом «Policja» та проблисковим маячком і потрапив на архівне фото, яке зараз викликало стільки цікавості в мережі.
На папері «Wilk» виглядав доволі привабливо: за приблизно 4000 доларів США покупець отримував найдешевший повнопривідний автомобіль на всьому польському ринку.
Чому проєкт так і не злетів
Попри вигідну ціну, дива не сталося. Потенційних покупців відлякували доволі спартанський рівень комфорту, тісний салон і скромна максимальна швидкість — лише до 95 км/год.
Ситуацію суттєво ускладнювало ще й тогочасне польське законодавство: звільнення від мита та податків діяло лише за умови випуску щонайменше 1001 автомобіля до кінця календарного року. Досягти такого обсягу виробництва без потужної підтримки з боку держзамовлень виявилося практично нереально.
Зрештою підприємство зіткнулося зі значними фінансовими труднощами. Більшу частину виготовлених автомобілів так і не вдалося пристроїти на батьківщині — основний обсяг продажів пішов на ринок Німеччини, а решту машин розкупили приватні власники вже безпосередньо в Польщі.
Автор допису залишає читачам цікаве запитання для роздумів: чи склалася б доля польського «Вовка» інакше, якби компанії вдалося вчасно адаптувати під нього сучасніший двигун — скажімо, від Renault Twingo чи Toyota — замість штатного, доволі скромного мотора з «Таврії»?
Так чи інакше, ця майже забута сторінка спільної українсько-польської автомобільної історії лишається однією з тих цікавих курйозів, які нагадують: навіть простий радянський позашляховик міг отримати друге життя за кордоном — щоправда, не завжди щасливе.