У 1978 році в Дніпропетровську з горища приватного будинку на Мандриківській спустили готовий автомобіль. Склопластиковий седан середнього класу, зібраний інженером Віталієм Дмитровичем Васюченком разом із синами. Машину назвали «Балтика». Вона ніколи не брала участі в зльотах саморобників, не потрапляла на сторінки «Техніки — молоді» чи «За кермом», і за межами міста майже ніхто про неї не знав. Сьогодні це один з небагатьох уцілілих дніпровських «самАвто», який після реставрації знову їздить своїм ходом і стоїть у музеї «Машини часу».
Основні відомості про машину і її творця зібрані з матеріалів музею «Машини часу», розповідей дружини конструктора Галини Аркадіївни Васюченко та сина Юрія. Деталі публікувалися в місцевих виданнях: «Наше місто» (статті Євгентія Гольдмана 2018–2020 рр.), «Вісті Придніпров’я» / vesti.dp.ua (2018), а також у матеріалах 24tv.ua (2023) за участю працівників музею.
Конструктор: від судномоделізму до трьох медалей ВДНГ
Віталій Васюченко народився 1934 року на Мандриківці. Під час війни сім’ю евакуювали на Урал, після — жили в Тарту і Таллінні. Син моряка з дитинства займався судномоделізмом. У 16 років зібрав першу невелику машинку з моторчиком. Навчався кораблебудуванню в Ленінграді, працював на заводі ВЕФ у Ризі, потім повернувся в Дніпропетровськ.
На заводі шахтної автоматики подав десятки рацпропозицій і отримав три медалі ВДНГ. За словами родини, одне з його рішень — підземний гараж, замаскований під газон на дачі, — зацікавило військових і було засекречене. У 1976 році він також спроєктував сувенір до 200-річчя міста.
Дружину Галину він зустрів у школі в Таллінні. Перший варіант назви майбутньої машини був «Галка» — на її честь. Потім згадали Балтійське море, де вони познайомилися, і з’явилася «Балтика».
«Фантомас» — попередник 1974 року
За кілька років до «Балтики», у 1974-му, Васюченко побудував інший автомобіль на замовлення місцевого жителя (у сімейних спогадах фігурує лише як «громадянин Е.»). Машина була темно-червоною, трохи меншою і повністю базувалася на агрегатах ГАЗ-21. Кузовні матриці зробили тоді ж. Саме їх пізніше з невеликими змінами використали для «Балтики». Тому зовні автомобілі дуже схожі.
Назва «Фантомас» з’явилася вже в музеї — так її охрестили працівники, коли знайшли старі чорно-білі фотографії з іншими номерами. Сам конструктор у зльотах не брав участі, тож публічної історії цієї машини майже немає. Відомо лише, що її зібрали приблизно за півроку. На сьогодні «Фантомас» відомий виключно за фотографіями; чи зберігся автомобіль — невідомо.
Як будували «Балтику»
Робота тривала близько п’яти років. Двір був маленьким, тому кузов клеїли на горищі зі склотканини та епоксидної смоли. Сини Юрій і Аркадій допомагали. Мати згадує, що вони іноді жалілися на «вкрадене дитинство», але швидко захопилися процесом.
Основні вузли та рішення:
- Рама і частина силового каркаса — від ГАЗ-21 (куплена в таксопарку в іржавому стані, повністю перебрана).
- Двигун 2,4–2,5 л — від «Волги» з невеликим пробігом (близько 30 тис. км).
- Двері — від ВАЗ-2103.
- Лобове і заднє скло — оригінальні від ГАЗ-24 (лобове привезла з Москви подруга дружини).
- Передні фари — від «Москвича-412», задні — виготовлені самостійно з пластику.
- Решітка радіатора — випиляна лобзиком.
- Електропроводка — спроєктована і зібрана самим конструктором.
- Приладова панель і перше кермо — з горіха, що ріс у дворі (при реєстрації кермо змусили замінити на стандартне).
- Сидіння — на основі старого дивана, обшиті штучною шкірою власноруч.
Точних заводських характеристик (довжина, споряджена маса, максимальна швидкість, витрата палива) у відкритих джерелах немає — машина ніколи не проходила офіційних вимірювань для публікацій. Відомо лише, що будівництво зайняло близько п’яти років і базувалося на агрегатах «Волги» середнього класу.
Реєстрація саморобки в ті роки була складною. За словами родини, допомогло те, що студенткою брата (викладача вишу) була донька першого секретаря обкому.
Життя на дорогах і шлях до музею
Машиною користувалися щодня: місто, дача, літні поїздки в Крим. Найдовша — 1985 рік: Дніпропетровськ — Рига — Таллінн. «Балтика» пройшла маршрут без серйозних поломок. Гаїшники часто зупиняли просто з цікавості.
Після смерті конструктора автомобіль 12 років простояв у гаражі. У 2018 році Галина Аркадіївна сама запропонувала його музею «Машини часу». Син Юрій перед цим відвідав експозицію і сказав матері, що машина там буде на місці. Під час реставрації кузов пофарбували у світло-сірий колір — таким він був у молодості, за побажанням дружини. Зараз «Балтика» знову на ходу.
За оцінками місцевих дослідників саморобок (публікації «Наше місто» та музею), у Дніпропетровську в 1960–80-х роках з’явилося близько двох десятків подібних машин. Більшість не збереглася. «Балтика» — одна з тих, що дожили і залишилися на ходу.
Чому ця історія цікава
Не тому, що вона «про інженерну волю» чи «обмеження народжують рішення». А тому, що це рідкісний повністю документований випадок: є сімейні спогади, є машина в музеї, є можливість побачити, як виглядала якісна радянська саморобка, яку ніколи не показували на виставках. І тому, що фінал історії — не пафос, а конкретний жест: вдова сама принесла автомобіль у музей, щоб пам’ять про чоловіка стала доступною іншим.
Подивитися «Балтику» можна в технічному музеї «Машини часу» в Дніпрі.
Адреса: вул. Мандриківська, 44 (ріг із Селянським узвозом), Дніпро.
Графік роботи: п’ятниця–неділя 10:00–18:00 (уточнюйте перед візитом).
Сайт музею: mvr.dp.ua