Український дизайнер Роман Прядко представив нову роботу в серії візуальних реставрацій автобусів Львівського автозаводу. Після «України-67» він звернувся до наступної моделі — «України-69». Рендер опублікований на сторінці RP DESIGN. Дизайнер описує його як «глибше осмислення історичної моделі через візуальну реставрацію» зі збереженням оригінальних пропорцій і повагою до першоджерела.
Ця робота відрізняється від попередніх радикальніших концептів Прядка. Тут немає спроби створити футуристичний електробус чи повністю нову машину. Навпаки — автобус виглядає так, ніби його акуратно відреставрували, замінивши лише ті деталі, які в реальності давно вийшли з ладу або морально застаріли.
Що саме змінили і чому це виглядає переконливо
Загальна геометрія кузова, велике панорамне лобове скло, майже вертикальний передок і довгий пояс бокового скління залишилися близькими до оригіналу. Двоколірне забарвлення (темний сіро-зелений низ + світла центральна частина) підкреслює ретро-характер.
- Оптика. Замість прямокутних фар кінця 1960-х — компактна LED-оптика. Важливо: фари залишилися на тих самих місцях і в подібних пропорціях. Передок не перетворився на сучасну світлову смугу.
- Колеса. Великі закриті ковпаки з майже аеродинамічним дизайном замість сталевих дисків. При цьому немає низькопрофільних шин і агресивних легкосплавних дисків, які зруйнували б пропорції туристичного лайнера.
- Дзеркала. Стали компактнішими, але зберегли класичну форму.
- Салон. Через великі вікна видно окремі туристичні крісла теплого коричневого кольору. Стеля і оздоблення — у стриманій ретростилістиці. Водійське місце залишилося простим, з великим кермом.
«Глибше осмислення історичної моделі через візуальну реставрацію» зі збереженням оригінальних пропорцій і повагою до першоджерела.
— Роман Прядко про свій підхід до «України-69»
Технічні особливості оригіналу, які рідко згадують
«Україна-69» з’явилася на початку 1969 року спеціально для XIX Міжнародного автобусного тижня в Ніцці. Конструктори Головного спеціалізованого конструкторського бюро (ГСКБ) при ЛАЗі зберегли більшу частину агрегатної бази від «України-67», але кузов спроектували практично з нуля.
Ключові зміни порівняно з попередницею:
- Відмова від ступінчастої (багатоскатної) даху на користь рівнішої лінії.
- Автоматична двостулкова передня двері з сервоприводом (вперше в серії).
- Двері аварійного виходу в задньому звисі.
- Система централізованої примусової вентиляції з індивідуальним підведенням повітря до кожного пасажира.
- Крок сидінь збільшений до 1 метра — місткість зменшили до 28 місць заради комфорту.
- У задньому побутовому відсіку з’явилися холодильник і раковина; також був гардероб і буфет.
Гідропідсилювач керма взяли від вантажівки Урал-375 (замість МАЗ-500А). Підвіска — пневматична, яку львівські інженери активно відпрацьовували саме на цих експериментальних машинах.
Чому «Україна-69» отримала приз за ходову частину
У Ніцці автобус здобув кілька нагород:
- Великий приз відзнаки;
- Нагороди за участь у туристичному ралі (у тому числі бронзова медаль комісаріату туризму);
- Кубок оргкомітету за маневреність;
- Перехідний приз Луї Боландаро за технічну досконалість ходової частини (підвіска і гальмування).
Саме остання нагорода важлива. У 1960-х пневматична підвіска на туристичних автобусах ще не була масовою, а львівські конструктори вже вміли робити її достатньо ефективною, щоб конкурувати з європейськими виробниками на рівних. Після виставки машину демонстрували в Брюсселі, а згодом передали в експлуатацію Академії наук УРСР. На історичних фото збереглася машина з номером «77-29 проба» — саме його Прядко використав на рендері.
Чому такі «візуальні реставрації» мають сенс саме зараз
Цифрові рестомоди і візуальні реставрації класичних машин зараз популярні з кількох причин. По-перше, реальні екземпляри багатьох радянських прототипів або не збереглися, або перебувають у дуже поганому стані. По-друге, повноцінна фізична реставрація такого автобуса — це мільйони гривень і роки роботи. Цифровий проєкт дозволяє швидко показати, як машина могла б виглядати сьогодні, і прощупати інтерес аудиторії.
У випадку з ЛАЗом є ще один контекст. Завод фактично припинив існування як виробник. Територія змінює призначення, а виробничі потужності втрачені. У такій ситуації дизайнерські проєкти стають одним із небагатьох способів зберегти візуальну пам’ять про моделі, які колись реально конкурували з європейськими туристичними лайнерами.
Чи можуть такі рендери колись перерости в реальні проєкти? Теоретично так — якщо з’явиться замовник, готовий фінансувати обмежену серію репліки або глибоку реставрацію. Поки що це виключно дизайнерська робота. Але саме стриманість і повага до оригіналу роблять «Україну-69» від Прядка цікавішою за багато гучних футуристичних концептів: вона не намагається вразити радикальністю, а показує, наскільки сильною була сама вихідна форма.