У мережі його називають і «радянським Porsche», і «московською саморобкою на агрегатах “Запорожця”». На архівних фото — низький клин кузова і табличка з літерами «КД». Одна й та сама машина одночасно стає частиною історії українського автопрому і приватним московським експериментом. Хто має рацію — залежить від того, що саме ми вважаємо «запорізьким».
Звідки взявся «Спорт-900»
На початку 1960-х у Науково-дослідному автомобільному і автомоторному інституті (НАМІ) в Москві зібралася невелика група співробітників, які хотіли мати не чергову малолітражку, а спортивне купе. До складу увійшли художник-конструктор Едуард Молчанов, Фелікс Хайдуков, інженери Ігор і Лев (у частині джерел — Леонід) Дурнови, художник Володимир Єлтишев і хімік Анатолій Сивороткін. Активну підтримку надав Кузьма Данилович Дурнов — директор Московського заводу автомобільних кузовів (МЗАК) у 1957–1965 роках. Саме від його ініціалів, за найпоширенішою версією, з’явилася друга назва машини — «КД» (хоча окремі публікації зазначають, що точні причини появи цієї абревіатури достовірно невідомі).
Офіційно це був ініціативний проєкт, а не державний дослідний зразок ЗАЗу. Учасники використовували виробничі можливості МЗАК і агрегати серійного «Запорожця». Перші машини з’явилися 1963 року, останні — близько 1969-го. Більшість джерел називають цифру «шість» (за кількістю учасників проєкту), окремі — «п’ять або шість».
Контекст важливий: у Європі тоді вже існували Karmann Ghia, Renault Floride/Caravelle, Fiat 850 Coupe. У СРСР серійних спортивних купе не було. «Спорт-900» став однією з найпрофесійніших спроб заповнити цю порожнечу — але зробленою не заводом, а людьми.
Що від «Запорожця», а що власне
Від ЗАЗ-965 і ЗАЗ-965А взяли майже все, що стосується ходової частини: задньомоторну компоновку, V-подібний чотирициліндровий двигун повітряного охолодження МеМЗ (найчастіше вказують 27 к. с., у частині джерел — 30 к. с.), чотириступінчасту механічну коробку і підвіску серійного «Запорожця».
Кузов і раму зробили з нуля. Несуча система — трубчаста рама, доповнена просторовим каркасом; на нього навішували склопластикові панелі. Саме така схема дозволила отримати споряджену масу близько 500 кг — на 160 кг легше за серійний «Запорожець» (цифра з матеріалів 24tv.ua / Авто24). У салоні з’явилася характерна похила центральна консоль. Безпека пасажирів забезпечувалася трубчастими дугами, інтегрованими в дах.
Отже, «запорізьке» тут — силова установка і підвіска. Кузов, рама, дизайн і сама ідея — московські.
Технічні дані
| Параметр | Значення | Примітка щодо джерел |
|---|---|---|
| Розробник | Група співробітників НАМІ + МЗАК (Москва) | Частина сучасних публікацій помилково приписує проєкт інженерам ЗАЗу |
| Роки будівництва | 1963–1969 | Окремі джерела плутають ці роки з періодом роботи Дурнова (1957–1965) |
| Двигун | МеМЗ, ~887 см³, повітряне охолодження, найчастіше 27 к. с. (у частині джерел — 30 к. с.) | Цифри 23 к. с. у відкритих джерелах майже не трапляються |
| Кузов | Склопластик на трубчастому каркасі | Посадкова формула: більшість джерел — 2+2, англійська Wikipedia називає двомісним |
| Довжина × ширина × висота, мм | 3725 × 1450 × 1170 | Узгоджується майже в усіх джерелах |
| Маса споряджена | ~500 кг | На 160 кг легше за ЗАЗ-965 (за даними 24tv.ua) |
| Максимальна швидкість | 100–120 км/год | Первинних вимірювань у відкритому доступі немає |
| Кількість збудованих | 6 (рідше — 5 або 6) | Більшість джерел пишуть «шість» |
Що кажуть джерела і де вони розходяться
Базова канва історії майже не змінюється: група з НАМІ, підтримка Дурнова, агрегати ЗАЗ, склопластик, шість машин. Але деталі плавають — і саме ці розбіжності найцікавіші.
- Атрибуція. Більшість джерел (включаючи російську Wikipedia і матеріали 1970–80-х) називають проєкт ініціативним і московським. Водночас окремі сучасні публікації (зокрема Autonews) пишуть про «інженерів українського ЗАЗу». Це якраз і створює міф про «запорізький спорткар».
- Чи планували серію. Частина авторів (посилаючись на книгу Кочнєва та окремі блоги) стверджує, що творці сподівалися на серійне виробництво, а відмову пояснюють політичним рішенням. Інші (зокрема 24tv.ua і РБК-Україна) наголошують: це був приватний проєкт, хоч і за підтримки державних підприємств. Прямих документів про намір серійного випуску на ЗАЗі у відкритому доступі немає.
- Кількість і доля машин. «Шість» — майже канон. Окремі матеріали пишуть «п’ять або шість». Про сучасну долю відомості суперечливі: одні джерела кажуть, що всі шість лишилися в учасників проєкту і місцезнаходження невідоме; інші згадують один-два збережені екземпляри в приватних колекціях і реставраційні роботи.
- Потужність і компоновка салону. 27 або 30 к. с. 2+2 або двомісне купе — залежно від джерела.
- Хронологічні помилки. «Коммерсантъ» одного разу відніс будівництво до 1957–1965 років (період роботи Дурнова), тоді як Wikipedia і більшість матеріалів дають 1963–1969.
Найціннішими залишаються публікації, близькі за часом до подій, і матеріали, що порівнюють фото різних екземплярів (зокрема «Запорожец с кузовом купе — фото авто Спорта-900 и характеристики», 24tv.ua, 19 січня 2019).
Чому не пішов у серію
Прямих документів про плани серійного виробництва на ЗАЗі немає, версії розходяться. Одні автори пишуть, що творці сподівалися на конвеєр, інші — що проєкт від початку був приватним. Можна лише припустити, що в умовах 1960-х ЗАЗ був зайнятий запуском і модернізацією «Запорожця», а дрібносерійне виробництво зі склопластиком виглядало економічно складним. Машина залишилася тим, чим була — вдалою саморобкою високого професійного рівня.
Доля машин
За найпоширенішою версією, усі збудовані екземпляри дісталися учасникам проєкту. Подальша доля відома лише фрагментарно. Окремі публікації стверджують, що місцезнаходження всіх шести невідоме; інші згадують один-два збережені екземпляри в приватних колекціях і роботи з реставрації. Повністю відреставрованих машин, доступних широкій публіці, майже немає. Саме ця суперечливість і є частиною історії «Спорт-900».
Спадщина: від архівних фото до сучасних реінтерпретацій
«Спорт-900» залишився в історії радянського автодизайну як один із найчистіших прикладів того, що можна було зробити на базі серійних агрегатів, якщо дати свободу професійним художникам-конструкторам. Едуард Молчанов у книзі «Автомобіль і дизайн» порівнював свою роботу з Porsche 911 (цитата циркулює в сучасних статтях;