Одна матриця, одинадцять кузовів: рідкісний автомобіль «Акула» українського виробництва

рідкісний автомобіль «Акула»

На початку 1960-х у Сєвєродонецьку група інженерів і ентузіастів захопилася склопластиком. Регіон тоді активно розвивався як хімічний центр: будувався завод склопластиків, працювало дослідно-конструкторське бюро синтетичних продуктів (ОКБСП). На Сєвєродонецькій авторемонтній базі (САРБ) паралельно з мікроавтобусом «Старт» планували легковик. Для нього виготовили дорогу матрицю-контрформу. Підприємство не потягнуло дві моделі одразу, легковик відклали. Матрицю тимчасово отримав один із ініціаторів проєкту — Микола Іванович Парафенко. За його спогадами, за два роки з друзями він відформував у ній одинадцять кузовів.

Одну з машин, пов’язаних із цією серією, у 2024 році знайшли на Івано-Франківщині. Її називають «Акулою». Зв’язок саме цієї машини з матрицею САРБ тримається переважно на матеріалах «ТопЖиру» та «Фокусу». У ґрунтовній статті Auto24 2019 року «Акула» не згадується. Це варто мати на увазі.

Знахідка

За «Фокусом», автомобіль з’явився на Івано-Франківщині приблизно 25 років тому і в кінці 1990-х ще їздив. Після ДТП його не стали відновлювати. Останні два десятиліття машина стояла просто неба.

За «ТопЖиром», після ДТП авто «поставили на прикіл» надворі. Продавець розповів, що воно не згнило лише тому, що пластикове. Кузов зі склопластику врятував машину.

Реставрацією зайнявся блогер Андрій Осачук (за «Фокусом»). Під запчастини вже знайшли «Москвич»-донор. Свіжіших публічних звітів про хід робіт на момент підготовки матеріалу немає.

За «Фокусом» і «ТопЖиром», «Акула» — одна з 11 експериментальних машин, пов’язаних із Сіверськодонецьким авторемонтним підприємством. Кузов купе зі склопластику. В основі — шасі, двигун та інші агрегати «Москвича». Решітка радіатора від «Волги» ГАЗ-21 (за «ТопЖиром»), круглі ліхтарі від «Запорожця» (за «Фокусом»).

«ТопЖир» датує створення «Акули» 1960-ми роками.

Хто стояв за проєктом

За даними Auto24, біля витоків стояли інженери й керівники Луганщини: А. С. Антонов, Г. В. Дяченко, А. Г. Іванов, В. Р. Міллер, Ю. І. Андрос і Н. І. Парафенко. Дизайнером базового легковика, найімовірніше, був Юрій Андрос — той самий, хто працював над «Стартом».

Микола Іванович Парафенко отримав матрицю у тимчасове користування. Саме він з друзями відформував одинадцять кузовів. За його інформацією, на основі цих кузовів побудували щонайменше дев’ять комплектних автомобілів, зареєстрованих у ДАІ.

Біографія конструктора в відкритих джерелах фрагментарна. Відомо, що він пов’язаний зі Сватовим. Детальніших першоджерел від нього самого майже немає — лише перекази.

Як з’явилася серія

Спочатку на САРБ (Сєвєродонецькій авторемонтній базі; у «Фокусі» іноді називають заводом) хотіли випускати мікроавтобус «Старт» і легковик на базі вузлів ГАЗ-21. Виготовили матрицю для легковика. Виробництво «Старту» почали в грудні 1963-го, легковик відставили. Матрицю передали Парафенку, щоб не простоювала.

Кузови виходили ідентичними, бо відформовувалися в одній контрформі. Відмінності з’являлися пізніше: у фурнітурі, дахах (які ставили вже після формування), рестайлінгах. У техпаспорті конкретна форма кузова не фіксувалася, тому машину можна було перебудовувати під існуючі документи.

Силові агрегати брали переважно від «Запорожця» і «Москвича-407/408». Ходова — від «Москвичів» або «Волг». На деяких екземплярах саморобною була навіть підвіска.

Назви й плутанина

У статті Auto24 2019 року зафіксовані такі імена однотипних машин з регіону: «Заря», «Турист», «Новинка», «Ювілей», «Іскра». Там само в підписі до фото згадується «Лань». Пізніші публікації («Фокус» та інші) додають «Волну», «Акулу» та інші назви.

У травні 2026 року на Одещині виставили на продаж купе «Волна» 1972 року з двигуном «Москвича-408». Його також відносять до сєвєродонецької серії. Чи всі ці машини вийшли саме з матриці САРБ, чи частина — повністю гаражні, сьогодні встановити важко. Місцеві згадують, що в районі Сєвєродонецьк–Рубіжне–Сватове загалом з’явилося близько 30 саморобних і напівсаморобних автомобілів.

За даними «Фокусу», до наших днів збереглося 3–4 машини цієї лінійки. Той самий «Фокус» називає число «одинадцять» і щодо «Акули», і щодо «Волни» — можливо, це просто повторене з попередніх публікацій число, а не незалежні підтвердження.

Що з технологією

Власник одного з екземплярів («Лань») на DRIVE2 згадував шестироз’ємну матрицю і виклейку кузова за один технологічний прийом. Детальніших описів шарів, типів смоли чи ручної доводки в доступних джерелах немає.

Склопластик (скловолокно + поліефірна або епоксидна смола) дав машинам корозійну стійкість. Саме тому «Акула» змогла простояти два десятиліття під відкритим небом.

«ТопЖир» говорить лише про склопластик. Термін «дуропласт» з’являється у «Фокусі» і, ймовірно, доданий редакцією.

Що залишається неясним

  1. Чи «Акула» справді вийшла з тієї самої матриці САРБ, чи це пізніше приписування. Прямих доказів у статті Auto24 2019 року немає; основне джерело — «ТопЖир» і «Фокус».
  2. Точна кількість повністю зібраних і зареєстрованих машин (9 за Парафенком, 11 кузовів, інші оцінки). «Фокус» повторює число «11» і для «Акули», і для «Волни».
  3. Датування. «ТопЖир» ставить «Акулу» в 1960-ті. Для «Лані» і «Волни» джерела вказують 1972 рік.
  4. Біографія Миколи Івановича Парафенка. Першоджерел від нього майже немає.
  5. Чи всі названі машини («Волна», «Зоря», «Лань» тощо) мають спільну матрицю, чи лише спільне середовище й майстерню.

Сєвєродонецьк зараз окупований. Можливий доступ до місцевих архівів і свідків, ймовірно, ускладнений. Кожна збережена машина цієї серії стає важливим матеріальним слідом.

Джерела

Матеріал зібраний з відкритих джерел. Без прямих спогадів Парафенка, інтерв’ю з Осачуком чи власниками інших машин історія залишається складеною з переказів. Якщо маєте документи, фото чи контакти людей, пов’язаних із цими автомобілями, — це може суттєво уточнити картину.