У мережі з’явилося відео, яке одразу викликало жвавий інтерес серед українських любителів ретротехніки. Блогер Roma Urraco опублікував короткий ролик із рідкісним триколісним апаратом, знятим на подвір’ї десь у приватному секторі, і запитав підписників, чи знають вони, що це за машина. Відповідь не забарилася — у коментарях одразу впізнали в апараті легендарну мотоколяску К-1В, знану в народі як «мотокостиль», виробництва Київського мотозаводу.
«Хто знає що за апарат та чим він цікавий? Одна з найбільш рідкісних моделей вітчизняного мотопрому!» — написав автор публікації.
І це справді так — перед нами один із символів повоєнної відбудови українського мотопрому, апарат, який мав дуже конкретну соціальну місію.
Навіщо створили цю мотоколяску
Друга світова війна залишила по собі тисячі людей з інвалідністю, які втратили можливість самостійно пересуватися. Радянська промисловість на той момент могла запропонувати їм хіба звичайні милиці, тож наприкінці 1946 року колектив конструкторів разом з інженерно-технічними працівниками третього цеху Київського мотоциклетного заводу — І. Я. Мангедем, Г. Г. Мазуркевич та І. Д. Легашов — у стислі терміни розробили триколісну мотоколяску на базі мотоцикла, що вже перебував у виробництві. Серійний випуск моделі, яка отримала індекс К-1В, стартував уже 1947 року на Київському мотозаводі.
Основою для конструкції став легкий мотоцикл К-1Б «Киянин» — по суті, ліцензійна копія довоєнного німецького Wanderer SP1, креслення та виробниче обладнання якого СРСР вивіз із Німеччини як частину репарацій.
Технічні особливості «мотокостиля»
Апарат оснащувався одноциліндровим двотактним двигуном об’ємом 98 см³ повітряного охолодження потужністю 2,3 к.с. при 4000 об/хв, причому система охолодження працювала примусово — окремий вентилятор постійно обдував єдиний циліндр двигуна. Трансмісія була доволі незвичною як для мотоциклетної техніки:
- Несоосна, з поперечними валами, двошвидкісна, реверсивна коробка передач із шестернями постійного зачеплення
- Перемикання передач — вручну, важелем на бензобаку
- Привід здійснювався на заднє ліве колесо, а конструкція мала й задню передачу — для розвороту в тісних дворах
- Колісна база становила 1275 мм, суха маса апарата — 116 кг, об’єм бензобака — 8 літрів
За іншими даними, габарити мотоколяски складали 2010 мм у довжину та 980 мм у висоту, кліренс — 135 мм, а максимальна швидкість не перевищувала 15 км/год при витраті пального близько 2 літрів на 100 км. Цифри, звісно, скромні, але для людини, яка до цього мала лише милиці, це була справжня свобода пересування.
Мотоколяска була дуже маломощною через свої 2,3 к.с., через що часом просто не могла подолати круті підйоми — та все ж вона давала змогу самостійно пересуватися там, де раніше це було неможливо.
Хто отримував такий транспорт
Найцікавіший факт про К-1В — те, що ці мотоколяски безкоштовно видавалися органами соціального захисту людям з інвалідністю, переважно ветеранам Другої світової війни. Апарат не продавали — його виділяли як засіб реабілітації, аналог сучасного інвалідного візка, тільки з двигуном.
Цікавий і побутовий нюанс тих часів: єдиним «протиугонним засобом» на К-1В був знімний важіль ручного стартера — інвалід мусив забирати його з собою, інакше на мотоколясці каталася б уся дітвора з двору.
Скільки їх випустили та чому апарат став раритетом
За весь час виробництва, з 1947 по 1952 рік, завод випустив 19 855 екземплярів мотоколяски К-1В та її модифікації К-1Е, після чого підприємство переорієнтувалося на виробництво важких мотоциклів М-72. Як для повоєнного часу, це не така вже й мала цифра, проте до наших днів у придатному стані дожили лічені одиниці — більшість апаратів або розібрали на запчастини, або вони просто не пережили десятиліть під відкритим небом.
Саме тому кожна знахідка подібної мотоколяски викликає такий ажіотаж серед колекціонерів та шанувальників ретротехніки — публікація вже встигла зібрати десятки лайків і жваве обговорення в коментарях, де користувачі впізнавали модель практично миттєво.
Де ще можна побачити такий апарат
Збережені екземпляри К-1В сьогодні можна знайти хіба що в музейних колекціях — зокрема, один із апаратів експонується в музеї КМЗ у Києві, а інший уцілілий екземпляр представлений у Москві, в Музеї техніки. На цьому тлі приватна знахідка на звичайному подвір’ї — це справжня рідкість, свідчення того, що частина української мотоциклетної спадщини все ще чекає на своїх дослідників по гаражах та сараях країни.
Ціна на подібні раритети на приватних показах не вказується — власники таких апаратів здебільшого не продають їх, а зберігають як частину історії вітчизняного мотопрому. Втім, на профільних аукціонах старовинної техніки подібні мотоколяски у відновленому стані іноді оцінюють у кілька тисяч доларів — залежно від комплектності та автентичності деталей.